Живемо у ритмі подій
МІСТО

«За часів Австро-Угорщини книги позичали… у казино»: історик розповів про львівські бібліотеки з найдавніших часів – до сьогодні

Бібліотеки завжди сприймали як сховище знань, таємниць та інформації. У Львові вони існували з давніх-давен та користувалися неабиякою популярністю. Якими були книгозбірні колись та яких змін зазнали до сьогодні?
12:26, Вт, 26 Лис 2019 Юлія Короленко
Інтер’єр університетської бібліотеки на вул. Драгоманова 5. Фото 1905 року. Джерело: Фотографії старого Львова

«Найдавнішою була Александрійська бібліотека в Єгипті. Її віднесли до семи чудес світу. Функціонувала протягом останніх століть до Різдва Христового. Там зберігалися найцікавіші рукописи з Єгипту, Азії, Риму та інших країн античного світу. Александр Македонський був одним з її найактивніших читачів. Вважав своїм обов`язком привозити з усіх походів поповнення для улюбленої книгозбірні. Заснував її – попередник Македонського. У приміщенні була карта, яка була неабиякою цінністю як для тогочасних географів, так і для їхніх послідовників. На ній, до речі, позначені землі теперішньої України. Тут проживали скіфи – мирні жителі, які не воювали, а займалися землеробством. Греки везли зерно з України у різні країни світу,» – розповідає  Galnet історик, директор Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки Іван Сварник.

Читайте також: «Старою жінка ставала тоді, коли її не цікавив секс»: як жили львів`янки у XIX – на початку XX століття

«Найдавніша бібліотека Галичини була на наших землях у 1340 році. Її відвідували королі та князі. Коли Львів як столичне місто було знищено, зникла й ця книгозбірня. Найстаріша, відома історикам Василіанська бібіліотека, функціонувала при Онуфріївському монастирі. Її полички поповнювали видання давньо-руського періоду – «Апостоли», Біблія та окремо – Євангеліє… Усі книги, звичайно ж, були рукописними, тож представляли неабияку цінність. Щоб переписати одну з них каліграфічним почерком, потрібно було витратити, як мінімум, рік. Зрозуміло, що перечитувати ці видання можна було лише тут – на місці. Додому такі дорогі речі ніхто не позичав. У першу чергу, до книгозбірні мали доступ священнослужителі. А також – панівна верства населення: князі та бояри. Відомо, що Ярослав Мудрий любив читати. Платив писарям чималі гроші, аби переписували та перекладали книги», – пояснює історик.

Монастир святого Онуфрія. Фото: zabytki.in.ua

Чимало бібліотек, за словами Івана Сварника, були зосереджені при монастирях та церквах. На Галичині потужним осередком культури був Давній Галич. Освічена верства населення – тобто, пани, князі, міщани та заможні ремісники, охоче відвідували ці бібліотеки. Серед поціновувачів тогочасної літератури переважно були чоловіки. Проблема у тому, що далеко не всі заможні сім`ї ввважали потрібним давати дочкам освіту. Панни, зазвичай, навчалися рукоділля, музики, танців та співів. Якщо батько хотів, щоб дівчинка вміла читати, наймав додаткових вчителів. Починаючи від XV століття, стало модно вчитися. Більшість представників заможного міщанства вміли читати та писати. Це було потрібно навіть для того, щоб брати участь у богослужінні, співати у хорі. Грамотні княгині також відвідували книгозбірні. Недаремно на багатьох тогочасних портретах представниці чарівної статі зображені з книгами у руках. Зате князі-воїни не особливо цікавилися літературою. Їх більше вабили військові походи, турніри, лови та бенкети.

Читайте також: Як завдяки селищу на Львівщині газифікувався весь Радянський Союз        

Не варто гадати, що тогочасна література була суто релігійною. Серед світських книжок було «Повчання Володимира Мономаха дітям»,  «Ходіння Даниїла Заточника за три моря» (про подорожі), літописи, хроніки. Популярними були патери (життя святих), псалтир, навчальна література (зокрема – азбука).

У місті Лева популярністю користувалася бібліотека Львівського братства (розміщувалася при Успенській церкві у вежі Корнякта), книгозбірня Латинської катедри, при церкві Юра, Домініканському та Вірменському соборах, єзуїтському колегіумі (заклад поклав початок науковій бібліотеці ЛНУ імені Івана Франка). Згадка про неї збереглася завдяки одній з книжок, на якій є підпис директора бібліотеки, датований 1596 роком.

Книгосховище Бібліотеки Львівського університету, 1904 рік. Фото: Вікіпедія

Книгозбірня вірменського архієпископства налічувала близько 1000 томів.  Вона розпочала своє функціонування близько XIII століття. А у бібліотеці Домініканського собору  XVIII століття зберігалося 4000 томів. Сюди могла прийти та скористатися фондами будь-яка грамотна людина. На той час грамотність все більше розповсюджувалася на представників обох статей. Писемними були більшість українок, вірменок та польок. А от євреї не вчили своїх жінок грамотності, оскільки представниць чарівної статі вважали нижчими за рангом.

Публічні бібліотеки з`явилися у Львові за часів Австро-Угорщини – наприкінці XIX – початку XX століття. У той час неграмотними залишалися хіба що представники сільської місцевості. Церковні школи призначалися виключно для хлопців. Тож українці вирішили просувати освіту за місто. З цією метою заснували товариство «Просвіта». До XIX століття неписьменність була справжнім лихом для Галичини. У селах була суцільна темрява – не знаючи, чим розважитися, чоловіки пиячили та влаштовували бійки.

Інтер’єр бібліотеки на вул. Грушевського. Фото 1896-1904 рр. Джерело: Фотографії старого Львова

Велика бібіліотека Львова розташовувалсь у теперишній обласній універсальній науковій бібліотеці. За часів Австро-Угорщини тут було міське казино. Тобто, універсальна установа культури та дозвілля. Тут відбувались літературні читання, бали, концерти. Була одна-єдина гральна кімната для покеру, преферансу, модних картярських ігор. Рулетка та подібні розваги прийшли до нас з Америки, куди виїжджали малоземельні міщани на заробітки. Поширеними були випадки, коли зароблені важкою фізичною працею кошти додому не довозили, а програвали. Саме через ці тимчасові заробітки гральний бізнес набув неабиякого розмаху.

А ще тут функціонувала випозичальня книжок, яка користувалася неабиякою популярністю. До неї міг завітати будь-хто, головне – вміти читати. Користуватися нею можна було безкоштовно. До боржників, які не приносили книги, працівники могли навідатися додому, вимагаючи повернути їх.

Читайте також: Пам’ятник Леніну, КДБ і коньяк: Як Львів ще у радянські часи заробляв тисячі доларів на туристах

Тут можна було позичити літературу польською, німецькою, українською мовами. Були переклади з інших мов світу. Львів міг похвалитися видавничою книгоіндустрією.  Хто не мав грошей на купівлю екземплярів для своєї приватної бібліотеки, приходив до випозичальні. Тут також можна було безкоштовно (тобто, не купуючи газет), почитати Празьку, Віденську, Краківську пресу, видання з місцевими новинами. Свіжі газети обов`язково були у кав`ярнях та ресторанах, які також слугували осередками для читання. Історик згадує, наприклад, Івана Франка, який, не маючи змоги купити газети, замовляв у кав’ярнях найдешевший чай без цукру, щоб переглянути останні новини.

Заможні лікарі, вчителі та інші представники інтелігенції, мали вдома великі книгозбірні, які нараховували до тисячі екземплярів.

Працювали також корпоративні бібліотеки – для братства ремісників, товариства інженерів, техніків, домашніх служниць та членів інших корпорацій. Особливою популярністю користувалася художня література. У Львові жила легендарна письменниця Габріела Запольська – авторка нашумілого роману «Прокажена». Її жіноча проза увійшла до світової класики. Жінка мешкала на Пасічній. Письменниця похована на Личаківському цвинтарі – її могилу прикрашає розкішний надгробок, на якому зазначені назви усіх її творів. Широкого розголосу набув скандал з її віллою кінця XIX – початку XX століття.

Колектив університетської бібліотеки. Фото 1896-1904 рр. Джерело: Фотографії старого Львова

У Львові жили чимало популярних дитячих письменників. Для юних читачів охоче писали Іван Франко, Антін Лотоцький та інші. Щоправда, дитячі бібліотеки з`явилися тільки у радянські часи. Раніше батькам доводилося купувати книжки для малечі у книгарнях.

Заснована у 1940 році бібліотека Галана була розрахована не для корінних львів`ян, а для приїжджих.  Між 40-ми і 50-ми роками до Львова прибуло 150 тисяч нових мешканців: інженери, військові, робітники, службовці… Саме для них відкрили бібліотеку з російськомовною радянською літературою та свіжою періодикою. Тут вони готувалися до виступів і партійних занять.  Хоча не бракувало й художньої літератури. У зв`язку зі специфічним складом фондів, німці їх знищили: вважали, що твори Маркса, Леніна та Шолохова – шкідливі та непотрібні. Тому віддали їх на макулатуру.

Читайте також: Львову – 763. Події, які зробили місто таким, яким ми його знаємо

Бібліотека на вулиці Винниченка. Фото: Українська бібліотечна енциклопедія

Першу дитячу бібліотеку у Львові відкрили на вулиці Винниченка, де вона функціонує до сьогодні.

«Теперішня проблема – великий спад інтересу до паперових видань. Все більше людей, особливо – молодого віку, надають перевагу інформації в електронному вигляді. Студенти приходять до бібліотеки та фотографують статті, бібліографічні картки для списку літератури мобільними телефонами»,- розповідає Іван Сварник.

Основна категорія відвідувачів читальної зали – викладачі та студенти. У першій половині дня тут не бракує жінок пенсійного віку, які штудіюють львівську періодику.

Брати книги додому – за абонементом, може кожен, хто має паспорт.

У просторій залі – безліч книжок. Новинки від сучасних авторів, психологічна, мотиваційна, дитяча література. Від січня цього року тут записано 1564 людей різного віку – від студентів до пенсіонерів. Кожна книга – у трьох екземплярах.

Читайте також: 5 вихідців із Галичини, які прославились на весь світ

Найкова бібліотека універстиету імені Івана Франка. Фото: pro Lviv

Якщо усі вони на руках – охочих почитати записують у черги. Бібліотекарі пильно стежать за новинками. Наразі тут тисячі нових книг. Видають їх – безкоштовно. Без завдатків та жодних внесків. Читачам, які через проблеми зі здоров`ям не можуть приходити самостійно, бібліотекарі приносять видання додому.

«Недолік сучасних бібліотек – це застарілість фондів. У наших сховищах понад 60% літератури радянського періоду. Ця проблема стосується усіх книгозбірень. Щоб оновити фонди, потрібно, щоб поступало хоча б 35 тисяч нових книжок на рік. Натомість ми отримуємо лише 10 тисяч. Працівники мають мізерні зарплати. Також відсутнє належне технічне забезпечення. У деяких відділах немає жодного комп`ютера», – каже Іван Сварник.

Читайте також: Львівський портрет: кого та як зображували художники у кінці XVIII та першій половині XIX століть       

Сподіваємось, ця стаття була корисною для вас. Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.

Найбільше читають:

Нове на сайті: